Психологічні методи підвищення адаптивних можливостей особистості

Адаптаційні аспекти соціально-психологічного розвитку особистості в умовах освітнього середовища

 Життєвий шлях людини, відображення нею соціально-психологічної реальності є складною двосторонньою взаємодією її та соціального життя. Процес їх взаємовпливу спричинює розвиток і становлення індивіда. З точки зору соціальної психології, активність індивіда зумовлена потребою людини належати до соціуму, сприймати, оцінювати й осмислювати його, ідентифікувати себе із своїм народом, конкретною соціальною групою. Вимоги  до поведінки індивіда спонукають його до вироблення відповідної лінії поведінки.
Соціально-психологічне розуміння соціалізації особистості визначає погляд на неї як на специфічне утворення, продукт соціально-психологічного відображення соціального життя, соціальних відносин.
Соціально-психологічна реальність, соціально-психологічні явища виникають як відображення різних форм спілкування і взаємодії. Формування особистості відбувається за допомогою власного досвіду становлення і розвитку в безпосередніх соціальних контактах, у процесі яких людина зазнає впливу мікросередовища, а через нього — і макросередовища, його культури, соціальних норм і цінностей. Це і є соціалізація особистості.
Соціалізація (лат. socialis — суспільний) — процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Соціалізація відбувається як за стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за цілеспрямованого формування особистості.Людина прилучається до групи, намагаючись стати її частиною, осягнути почуття “Ми” і почуття “Я” серед “Ми”, що позбавляє самотності, дає відчуття сили і впевненості, спонукає до впливу на соціальне життя у групі в процесі міжособистісних контактів, сприяє набуттю індивідуального досвіду.Формами реалізації процесу соціалізації є соціальна адаптація.

Соціальна адаптація (лат. adaptatio — пристосовувати) — вид взаємодії особи із соціальним середовищем, у процесі якого відбувається узгодження вимог та сподівань обох сторін.Цей процес вказує на пристосування індивіда до рольових функцій, соціальних норм, спільностей, до умов функціонування різних сфер суспільства.

Соціалізація особистості у різні вікові періоди, яким відповідають етапи її розвитку і становлення, характеризується відповідними  соціально-психологічними особливостями.
Розглянемо один з них, як саме навчальна діяльність впливає на соціалізацію особистості учня.

Навчальна діяльність — один із видів діяльності учнів, спрямований на засвоєння ними теоретичних знань, умінь і навичок.
   З комунікативного погляду, навчання — двоєдина діяльність педагога і учня. Вона має системний характер, предметом її є взаємодія між тим, хто навчає, і тим, хто вчиться.Сукупність взаємодій і зв'язків вчителя і учнів опосередковується системою засобів, методів і організаційних форм навчання та спілкування. Процес навчання охоплює не тільки дидактичний, пов'язаний із засвоєнням знань, компонент, а й соціально-психологічний, що відтворює характер взаємин в учнівському колективі, соціально-психологічну групову атмосферу, рівень розуміння в системі “вчитель — учень”.

Соціально-психологічний компонент навчальної діяльності учнів утворюють такі складові:

- проблеми адаптації учнів до умов навчання в школі;
- особливості створення позитивного соціально-психологічного клімату в класі;
- особливості налагодження стосунків учнів із вчителями;
-типи спілкування і діяльності на рівні “вчитель — учень”, “вчитель — учнівська аудиторія”;
-проблеми взаєморозуміння вчителя і учнів.
Дія цих чинників зумовлює конкретні особливості соціалізації учнів. У цьому контексті особливо значущою є проблема адаптації до умов навчання в школі.
Адаптація (лат. adaptatio — пристосовувати) у психології особистості — пристосування індивіда до умов соціального середовища та існування в ньому.
   Проблема школяра полягає не тільки в тому, щоб сприйняти і зрозуміти нову для нього систему, а й у тому, щоб прийняти її на емоційно-особистісному рівні.
Актуалізація потенційної загрози, яку породжує неадаптивність до нових умов життєдіяльності, може виявитися у відсутності орієнтації в соціально-психологічному просторі навчального закладу, що зумовлює певну ізольованість, негативно позначається на самооцінці особистості, на процесі міжособистісного спілкування. Усе це нерідко провокує втрату інтересу до навчання. 

Адаптивність (лат. adaptatio — пристосовувати) — інтегративна властивість, яка характеризує ступінь психологічної адаптації особистості і визначається відповідністю (власне адаптивність), відносною невідповідністю (неадаптивність) або невідповідності і відсутністю можливості адаптації (дезадаптивність) між цілями, стремліннями  і досягнутими результатами.Складнощі адаптації породжуються здебільшого мотиваційними, раціональними проблемами з поведінковими виявами, зокрема з емоційною залежністю учня від оцінки вчителя.Успішній адаптації сприяє наявність в класі позитивного соціально-психологічного клімату.

Тому проблема соціально- психологічної адаптації дітей до школи є актуальна і потребує уваги зі сторони психологів, учителів і батьків.

Підвищений рівень тривоги, замкненість, надмірна обережність у встановленні соціальних зв’язків з оточуючими однолітками та дорослими є значною перешкодою у подоланні труднощів в період адаптації.

Практичному психологу необхідно докласти зусиль щодо створення сприятливого соціально-психологічного клімату в навчальному закладі та оптимізації змісту та форм психологічної просвіти педагогічних працівників і батьків