Засідання проблемної групи для практичних психологів ПТНЗ

Засідання проблемної групи для практичних психологів ПТНЗ

 14 грудня 2017 р. відбулося засідання проблемної групи для практичних психологів ПТНЗ на тему «Психологічні особливості формування самооцінки у підлітковому віці» організоване та проведене методистом НМЦПССР Демидась С. Р.

Метою роботи проблемної групи було окреслити механізми проявів та фактори, які впливають на самооцінку підлітків; основні шляхи допомоги, що конструктивно впливають на самовизначення та «Я-концепцію» особистості; виокремити чинники, що впливають на певний рівень самооцінки особистості; розробити та запропонувати алгоритм роботи практичного психолога з підлітками, у яких переважають деструктивні тенденції до самоствердження.

Зокрема, Демидась С. Р., висвітлила питання самооцінки у структурі цілісної особистості і її значення у взаєминах з оточуючими, вплив на ефективність діяльності людини і дальший розвиток. А також ознайомила учасників з правилами формування об’єктивної самооцінки.

Жизномірська О. Я., доцент , кафедри  педагогіки і психології та інклюзивної освіти, кандидат психологічних наук зосередила увагу на питаннях самоакцептації та моральній самооцінці особистості підліткового віку. Було поставлено також акцент на позитивних установках власного «Я» підлітків; прийняття ними своєї зовнішності; свого характеру; позитивного та відповідального ставлення до доручених справ та соціалізації поведінки особистості в період її дорослішання.

Про види самооцінки та її вплив на особистість підлітка розказала Забитівська Т. Я., практичний психолог ТВПУ-4 сфери послуг та туризму, а також запропонувала алгоритм роботи практичного психолога з підлітками , у яких переважають деструктивні тенденції до самоствердження.

Практичний психолог Теребовлянського вищого училища культури Данилюк О. О., зосередила увагу колег на зв’язок рівня самооцінки та проявів агресивності у підлітковому віці, а також запропонувала низку вправ на визначення сомооцінки, які використовує в роботі з підлітками ( «Образ «Я» та моя самооцінка»).

Вовна А. М., практичний психолог Качанівської ЗОШ I-IIIст., Підволочиського району поділився з учасниками засідання ефективними формами роботи, які використовує у своїй професійній діяльності з учнями підлікового віку.

У практичній частині було проведене заняття для практичних психологів, зокрема, використання різноманітних психологічних технік, що спрямовані на формування самооцінки та позитивної «Я» - концепції підлітка. Провели заняття Вовна А. М. та Демидась С. Р.

Під час засідання психологи активно, енергійно та творчо працювали обмінювалися досвідом, своїми думками та поглядами щодо зазначеної теми.

За підсумками роботи розроблено відповідні рекомендації:

1. Створення учасниками освітнього процесу середовища сприятливого для психічного і особистісного розвитку підлітка.

2. Забезпечення сприятливої психологічної атмосфери для успішного саморозкриття та самореалізації підлітка.

3. Психологічна просвіта батьків і педагогів про актуальні проблеми підліткового віку і допомогу яку вони можуть надати.

4. Надання консультацій, рекомендацій вчителям, класним керівникам, майстрам в/н, щодо позитивного діалогу з учнями підліткового віку.

    5 Здійснення діагностичної та корекційної роботи з учнями, які мають труднощі в навчанні, спілкуванні з однолітками та дорослими.

6. Організовувати засідання проблемних груп, практикумів, тренінгів, психолого-педагогічні семінарів,батьківських лекторіїв спрямованих на вирішення проблем підліткового віку, вибудовування взаємин із учнями на основі прийняття нових моделей поведінки та ціннісних ставлень.

Рекомендації

проведення засідання проблемної групи для практичних психологів ПТНЗ на тему «Психологічні особливості формування самооцінки у підлітковому віці».

Самооцінка є складним особистісним утворенням і відноситься до фундаментальних властивостей особистості. У ній відбивається те, що людина дізнається про себе від інших, і її власна активність, спрямована на усвідомлення своїх дій і особистісних якостей. Відношення людини до самої себе є найбільш пізнім утворенням у системі її світосприйняття.

Але, незважаючи на це, у структурі особистості самооцінці належить особливо важливе місце.

Самооцінка пов'язана з однією із центральних потреб людини - потребою в самоствердженні, що визначається відношенням її дійсних досягнень до того, на що людина претендує, яку мету перед собою ставить - рівень домагань. У своїй практичній діяльності людина звичайно прагне до досягнення таких результатів, які узгоджуються з її самооцінкою, сприяють її зміцненню, нормалізації. Істотні зміни в самооцінці з'являються тоді, коли досягнення зв'язуються суб'єктом діяльності з наявністю або відсутністю в неї необхідних здібностей.

Отже, функції самооцінки й самоповаги психічного життя особистості полягають у тому, що вони виступають внутрішніми умовами регуляції поведінки й діяльності людини. Завдяки включенню самооцінки в структуру мотивації діяльності, особистість постійно співвідносить свої можливості, психічні ресурси із цілями й засобами діяльності.

Відповідно до звичного цілісного сприйняття людини, єдності почуттів, розуму й волі, прояви самооцінки можуть бути представлені емоційними, пізнавальними й вольовими формами. На соціально-психологічному рівні виділяється поведінкова форма самооцінки. При цьому самооцінка в складі самосвідомості дозволяє здійснювати не тільки функцію саморегуляції поведінки, але й дві інші: психологічного захисту й когнітивну (пізнавальну) функцію.

Самооцінка не є щось стале, споконвічно властиве особистості. Саме формування самооцінки відбувається в процесі діяльності й міжособистісної взаємодії.

Оточення у значній мірі впливає на формування самооцінки особистості. Ставши стійкою, самооцінка міняється, але змінити її можна, змінивши відношення оточуючих. Тому формування оптимальної самооцінки залежить і від оцінки оточуючих людей.

Адекватне оцінювання себе в ситуації взаємодії з іншими людьми є одним з основних показників соціально-психологічної адаптації. Якщо самооцінка деформована, то це вже достатня умова для соціальної дезадаптації.

У міру формування й зміцнення самооцінки зростає здатність до твердження й відстоювання своєї життєвої позиції.

Найбільш сензитивними етапами у формуванні особистості і її соціалізації є підлітковий і юнацький вік.

Підлітковий вік - завершальний етап первинної соціалізації. Як основні інститути соціалізації насамперед виступає родина й школа, відповідно, батьки, ровесники й учителі.

Провідним мотивом у період формування самооцінки виступає бажання самоствердитися в колективі однолітків, завоювати їх авторитет, повагу й увагу. При цьому ті, хто цінує себе високо, висувають високі вимоги й у спілкуванні, намагаючись їм відповідати, тому щоб мати добру репутацію в колективі.

Знання, накопичені людиною про саму себе дозволяють сформувати «Я-Концепцію», що становить ядро особистості. «Я-Концепція» -і це більш-менш усвідомлена, пережита як неповторна система знань людини про себе, на основі якої він будує взаємодію з іншими людьми, здійснює регуляцію своєї поведінки й діяльності. При цьому «Я-Концепція» представляє набір описових знань про себе, а самооцінка припускає оцінний компонент. Наприклад, усвідомлення людиною того, що за темпераментом вона є сангвініком становить частину її «Я-Концепції».

Основним критерієм оцінки себе стають морально-психологічні аспекти взаємовідносин. Зміст і характер уявлення про себе безпосередньо залежать від міри включеності учня в різні види діяльності та від досвіду спілкування з ровесниками і дорослими.

Виділяють такі стадії розвитку самооцінки підлітка:

10-11 років (підлітки підкреслюють свої недоліки, вони глибоко переживають невміння оцінити себе, переважає критичне ставлення до себе);

12-13 років (актуалізується потреба в самоповазі, загальному позитивному ставленні до себе як до особистості);

14-15 років (виникає „оперативна самооцінка", яка визначає ставлення підлітка до себе в теперішній час, підліток зіставляє свої властивості з нормами).

Високий рівень розвитку самосвідомості учня, у свою чергу, приводить до самовиховання. Потреба в самовизначенні спонукає старшого школяра систематизувати й узагальнювати свої знання про себе. Юнаки й дівчата намагаються, прагнуть глибше розібратися у своєму характері й своїх почуттях, у своїх діях і вчинках, правильно оцінювати свої особливості. Однак самовиховання старших школярів стикається з більшими труднощами, тому що цьому віку властиві серйозні протиріччя.

Найбільш типові з них:

1. Прагнення проявляти вольові зусилля в самовихованні й у той же час не завжди позитивне відношення до конкретних прийомів самовиховання, що рекомендують дорослі;

2. Чуйність, сприйнятливість до моральної оцінки своєї особистості з боку колективу й прагнення показати байдужість до цієї оцінки, діяти по-своєму;

3. Прагнення до ідеалу й принциповість у більших, відповідальних справах і безпринципність у малому, незначному;

4. Бажання формувати стійкість, витримку, самовладання й у той же час прояв дитячої безпосередності, імпульсивності в поводженні, мові, тенденції до перебільшення власного горя, незначної неприємності.

Роль самооцінки в самовихованні може бути як позитивною, так і негативною. Адекватна самооцінка дозволяє правильно вибрати підлітку ті особисті якості, які варто розвивати в собі і виховувати. Він правильно буде оцінювати свої розумові й фізичні здатності, не занижуючи їх і в той же час не завищуючи. Неадекватна, занижена самооцінка теж буде давати позитивний результат, тому що старший школяр буде з більшою строгістю ставитися до себе, з більшою наполегливістю домагатися поліпшення своїх особистих якостей, шукати своє місце в житті. А от неадекватна завищена самооцінка буде давати зовсім протилежний результат у порівнянні з адекватною й неадекватною заниженою самооцінкою.

Школа професійно-особистісного саморозвитку практичного психолога

 

19 жовтня 2017 року було проведено засідання школи професійно-особистісного саморозвитку практичного психолога для практичних психологів ЗНЗ на тему «Особливості організації та системи роботи практичного психолога учнями. Генеза розвитку особистості».

За підсумками роботи Школи професійно – особистісного саморозвитку практичного психолога розроблено відповідні рекомендації:

Рекомендації

         Професійна діяльність практичного психолога в  навчально-виховному закладі спрямована на конструктивну співпрацю зі школярами різних вікових категорій; розкриття внутрішніх потенціалів та самоствердження учнів; створення сприятливих психологічних умов для їх гармонійного та всебічного розвитку; формування ключових компетентностей особистості дитини та дорослого; професійні орієнтири практичного психолога на вирішення проблемних ситуацій, негараздів у шкільному співтоваристві. Взаємодія та діалогічне спілкування  психолога з учасниками навчального виховного процесу здійснюється за допомогою таких напрямків роботи, зокрема діагностики, корекційно-розвивальної роботи, консультування та  психологічної просвіти.

Завдання практичного психолога в освітньому закладі :

1.Виявляти психологічну готовність дітей різного віку до труднощів шкільного життя, спільно з вчителем, класним керівником розробляти програму щодо адаптації дитини до школи, навчально-виховних проблем.

2. Розробляти та здійснювати разом з вчителями, класними керівниками й батьками розвиваючі програми для дітей згідно їх індивідуальних особливостей - інтересів, здібностей, можливостей, прагнень, почуттів, захоплень, життєвих планів, — а також завдань розвитку на кожному  віковому етапі.

3.Здійснювати діагностичну та корекційну роботу з вихованцями, котрі мають труднощі у навчанні.

5.Діагностувати інтелектуальні, емоційні, вольові та особистісні можливості та спільно з дітьми працювати над неуспіхами, невдачами, що зумовлюють негативне ставлення до власного «Я» як особистості.

 6. Сприяти створенню позитивного психологічного клімату, виявляти та аналізувати причини порушень міжособистісних взаємин учнів із вчителями-предметниками, класним керівником та референтним оточенням.

7. Консультувати усіх учасників навчально-виховного процесу, зокрема адміністрацію закладу щодо актуальних психологічних питань.

8. Надавати індивідуальні та групові консультації з професійних питань, пов’язаних з навчальною діяльністю, самовихованням, самовизначенням, міжособистісним спілкуванням тощо.

9. Брати активну участь у профорієнтаційній роботі.

Першочерговість розв’язання цих завдань залежить від конкретної ситуації в кожному освітньому закладі, рівня професійної підготовки та майстерності практичного психолога. Специфіка завдань і форм роботи шкільного психолога залежать від типу освітнього закладу та актуальними проблемами, які виникають на даний час.

Основні види діяльності практичних психологів в системі освіти значною мірою схожі з видами практичної психологічної роботи в інших сферах, але мають свою специфіку, пов’язану з особливостями суб’єктів психологічної роботи (діти, батьки, вчителі, вихователі) і відповідними проблемами, з якими вони зіштовхуються. Це-психологічна просвіта, профілактика, консультування, діагностика, корекція і розвиток дитини.

Психологічна просвіта. Необхідність зазначеного спрямування психолога пов’язана з тим, що у суспільстві існує дефіцит психологічних знань, а саме у деяких учасників навчально-виховного процесу, часто відсутня психологічна культура. Вихователі, вчителі доволі часто мають однобічні відомості щодо розвитку психологічних особливостей своїх вихованців. Зазвичай, те саме можна сказати і про багатьох батьків, які не надають належної уваги у вивченні психолого-педагогічної літератури. У педагогічних колективах та сім’ях нерідко виникають конфлікти, причина яких — у невмінні, небажанні прислухатися один до одного, зрозуміти, поступитися, поспівчувати. Тому, практичному психологу дуже важко залучати їх до психологічної культури, етики, моральної свідомості своїх учинків та дій. Форми психологічної просвіти можуть бути різними: лекції, бесіди, семінари, підбір літератури, уроки психології.

Психологічна профілактика. Профілактика - це сукупність попереджувальних заходів, що спрямована на попередження виникнення будь-яких труднощів, проблем у житті дітей, вчителів, батьків, шкільного колективу тощо.   

 Для ефективної роботи та престижності навчального закладу, практичний психолог:

1.Розробляє розвивальні програми, пропонує авторські надбання, а також проводить різні розвивальні заняття з дітьми.

2. Виявляє психологічні особливості розкриває ціннісні орієнтації, інноваційні прагнення дітей,  що сприяють професійному саморозкриттю та самоствердженню.

3.Забезпечує сприятливі психологічні умови для нормального психічного розвитку дітей.

4. Попереджує можливі ускладнення у психічному розвитку дітей, пов’язані з їх переходом у наступну вікову категорію.

5. Турбується про прояви таких новоутворень віку дитини, як саморозкриття, самоствердження, саморозвиток, самоцінність, саморозуміння дитини.

Важлива форма психопрофілактичної роботи — психолого- педагогічний консиліум. Завдання психолога в консиліумі - допомогти вчителям з різних професійних позицій «підійти» до оцінки інтелектуального розвитку, особистісних якостей і поведінки школярів,  допомогти запобігти суб’єктивізму в оцінці окремих учнів.

Психологічне консультування. Психологічна консультація зорієнтована на допомогу дитині, а саме самій собі допомогти та навчитися розв’язати проблему самостійно. Консультації шкільним психологом здійснюються для педагогічного, учнівського та батьківського колективів.

 Вчителі  найчастіше звертаються до психолога з такими проблемами, як: труднощі в засвоєнні дітьми навчального матеріалу з окремих дисциплін або окремих тем у процесі навчання; небажання і невміння дітей вчитися; емоційні, особистісні порушення; конфліктні взаємини з дорослими і ровесниками; неефективність власних педагогічних впливів; проблеми формування учнівського колективу; можливості розширення власних професійних умінь; виявлення і розвиток інтересів, бажань і здібностей учнів; профорієнтаційна робота з учнями.

Основні проблеми, з якими звертаються до психолога батьки: як готувати дітей до школи; відсутність мотивації до навчання у дітей; небажання вчитися; погана пам’ять; підвищена розсіяність; неорганізованість; несамостійність, лінощі, агресивність, підвищена збудженість або, навпаки, страх; ставлення дитини до близьких у сім’ї; вибір професії.

До шкільного психолога звертаються також і учні, особливо, з питань взаємовідносин з дорослими і ровесниками, самовиховання, професійного і особистісного самовизначення, самоствердження, культури розумової праці та поведінки.

Психологічна діагностика. Психологічна діагностика - це визначення особливостей психологічного розвитку дитини, сформованості певних психологічних якостей, відповідності рівня розвитку умінь, навичок, особистісних якостей віковим нормам; виявлення психологічних причин труднощів у навчанні і вихованні окремих учнів. Завдання психодіагностики одержати інформацію про індивідуальні особливості дітей, яка була б корисною для вчителів, батьків. Засобами психологічної діагностики можуть бути спостереження, бесіда, психологічне тестування тощо.

Психологічна корекція і розвиток дитини. Ця робота спрямована на зниження або нівелювання відхилень у психічному розвитку учня, формування його здібностей та становлення особистості. Програми корекції та розвитку, зазвичай, включають психологічну й педагогічну складові. Психологічна складова планується і здійснюється шкільним психологом. Педагогічна складова складається на основі психологічних рекомендацій разом із психологом і вчителем, батьками і виконується педагогами, класними керівниками та батьками у взаємодії із шкільним психологом. Корекційна робота шкільного психолога з вихованцями  доволі часто зіштовхується з медико-психо-педагогічними проблемами та труднощами, однак деякі з них  вимагають психотерапевтичної роботи із сім’єю, дітьми.

Учасниками Школи професійно-особистісного саморозвитку практичного психолога було запропоновано такі рекомендації:

1. Організація роботи практичного психолога з учнями повинна бути системною, комплексною і побудованою на діагностичній основі.

2. Організовувати цикли лекцій для вчителів і батьків з метою підвищення їх психологічної культури;

3. Проводити консультації для вчителів, батьків з проблем, які їх цікавлять, і надавати професійну допомогу;

4. Організовувати постійнодіючі семінари для вчителів району з вікової та педагогічної психології, психології особистості та міжособистісних взаємин;

5. Створювати психологічний «актив» із когорти досвідчених психологів та вчителів.

6. Брати участь у визначенні рівня психологічної готовності дітей до навчання в школі при наборі дітей у навчально-виховний заклад;

7. Здійснювати поглиблену роботу у певному класі для того, щоб допомогти класному керівнику у виявленні певних причин неуспішності учнів.