Життєві істини

 Життєві істини

                                                          Притча про щастя

Сиділо Щастя в ямі. Проходив повз чоловік, побачив Щастя і попросив у нього багато грошей. Щастя виконало його прохання – і він пішов щасливий. Проходив другий чоловік, побачив Щастя і попросив красиву дівчину за дружину. Щастя виконало і його прохання – і він пішов щасливий зі своєю красунею дружиною. Одного разу до ями підійшов молодий хлопець. Він подивився на Щастя, але не став нічого вимагати, а запитав:

– Тобі-то, Щастя, чого хочеться?

– Вибратися звідси, – відповіло Щастя.

Хлопець допоміг йому вибратися і пішов своєю дорогою. А Щастя побігло за ним.

                                               Про чисті помисли

Одна подружня пара переїхала на нову квартиру.
Вранці, щойно прокинувшись, дружина зиркнула у вікно й побачила сусідку, яка вивішувала випрану білизну/
— Поглянь, яка брудна білизна у неї, — сказала вона чоловіку.
Але той читав газету й не звернув уваги на слова жінки.
— Напевно, у неї погане мило або вона зовсім не вміє прати. Варто було б її навчити цій справі.
І кожного разу, коли сусідка розвішувала білизну, дружина дивувалася, яка вона брудна.
Одного прекрасного ранку, поглянувши у вікно, вона вигукнула:
— О!

Сьогодні білизна чиста! Певно, навчилася нарешті прати!
— Та ні, — сказав чоловік, — просто я нині встав рано і помив вікно.

Так і в нашому житті: усе залежить від вікна, через яке ми дивимося на світ.

І перш ніж наводити критику на інших, необхідно переконатися, що наші серця й помисли чисті.

                                         Жадібність і щедрість

- Жадібність, ей, Жадібність, дай велику каструлю!

- Не дам, самій мало!

- Жадібність, ей, Жадібність, дай каструлю поменше!

- І поменше не дам!

- Жадібність, ей, Жадібність, дай тоді найменшу!

- Сказала, що не дам, значить, ніяку не дам!

- Ну, не хочеш, як хочеш! На тобі тоді пиріжок!

- Давай! А чому тільки один? Ти ж, Щедрість!

- Так я й хотіла тобі побільше дати. А ти посудини не дала!

 Так Жадібність сама себе і покарала...

                                      Сповнений марнославства

Один астроном, який був марнославним і вважав себе  неперевершеним знавцем своєї науки, відвідав, подорожуючи, мудреця Куш'яра, вчителя Авіценни. Однак Куш'яр, вислухавши астронома, відмовився його навчати. Коли дуже засмучений вчений зібрався йти, Куш'яр сказав:

— Ваша впевненість у тому, що ви так багато знаєте, зробила вас схожим на посудину, до країв наповнену водою. Як і ця посудина, ви не в змозі вмістити в себе ще щось. Однак, наповнює вас лише марнославство, і насправді ви пустий, що б ви не відчували.

                                         Прийняти себе

Одного разу король зайшов до саду та побачив дерева, кущі та квіти, які в'янули та гинули. Дуб сказав, що помирає тому, що не може бути таким високим, як сосна. Коли король звернувся до сосни, то дізанвся, що вона сохне тому, що не може давати виноград подібно виноградній лозі. А лоза гинула тому, що не може квітнути, наче троянди...

Невдовзі король знайшов одну рослину, яка звеселила його серце: була свіжа та квітуча. Після розпитувань він отримав таку відповідь:

«Я вважаю це саме собою зрозумілим, адже коли ти посадив мене, ти хотів отримати радість.

 Якби ти хотів дуб, виноград або сосну — ти посадив би їх. Тому я думаю, що не можу бути нічим  іншим, крім того, що я є. І я намагаюсь розвивати свої кращі якості».

                                                Судження

В селі жив дуже бідний старий, але навіть королі заздрили йому, бо у нього був прекрасний білий кінь. Королі пропонували йому небачену ціну за коня, але старий завжди відповідав:

— Цей кінь — не кінь для мене. Він особистість. А як можна продати особистість, товариша?

Старий бідував, але не продавав коня. І ось одного разу коня не стало в стійлі. Зібрались  всі люди села та казали:

 — Ти старий дурень! Ми знали, що колись кінь щезне, було б краще продати його. Яке лихо...

 — Не заходьте занадто далеко в судженнях, кажучи так. Просто кажіть, що коня не має на місці, — казав старий — Такий факт! Все інше - судження. Що це є, нещастя чи благословіння, я не знаю, це тільки фрагмент. Хто знає,що має статись?

Люди сміялись з старого. Вони завжди знали, що він трохи дивакуватий. Але через дві неділі, вночі, кінь повернувся. Його не вкрали, він просто утік на волю. Та це ще не все, він привів з собою  дюжину коней. Люди знову зібрались і казали:

— Старий був правий. Це не лихо. Тепер зрозуміло, що це було благословіння.

 — Знову ви заходите далеко в судженнях. Просто кажіть, що кінь повернувся.Хто знає, благословіння це чи навпаки? — спокійно відповідав старий. — Це тільки фрагмент. Ви прочитали одне слово з виразу. Як ви можете оцінити цілу книгу?

На цей раз люди багато не говорили, але в середині себе вирішили, що він не правий: дванадцять чудових коней!

В старого був єдиний син, котрий почав привчати коней до сідла. За тиждень він упав з коня та зламав обидві ноги. Люди зібрались знову, і знову судили:

— Ти довів свою правоту! Яке лихо. Твій єдиний син — каліка, а ти на старість залишився без опори. Тепер ти ще бідніший, ніж був.

 — Ви одержимі судженнями. Не заходьте так далеко. Скажіть тільки, що син зломав ноги. Ніхто не знає не щастя це чи благословіння. Життя приходить шматочками, а більшого нам не дано.

Так сталось, що через декілька тижнів розпочалась війна, і всі юнаки села пішли до армії. Залишився тільки син старого тому, що він був каліка. Все село плакало, бо це була вирішальна битва, і всі знали, що більшість молодих людей не повернеться. Вони прийшли до старого та казали:

— Ти був правий, тепер беззаперечно зрозуміло, що це було благословіння. Що ж, твій син каліка, але зате він з тобою. А наші сини пішли назавжди.

Старий знову мовив:

 — Ви продовжуєте жити судженням. Ніхто цього не знає! Просто кажіть, що ваші сини придатні йти до війська, а мій син — ні. Тільки Бог, Абсолют, знає: нещастя це чи благословіння...

                                           Виконання бажань

В Індіі у раю — дерево виконання бажань. Як тільки сядеш під таким деревом, будь-яке бажання негайно буде виконано. Не має жодної затримки, ніякого часового проміжку між бажанням та його реалізацією. Один чоловік мандрував і випадково потрапив у рай.

Цей чоловік був втомленний, і ліг спати під  таким деревом. Коли він прокинувся, відчув голод та подумав про їжу. І миттєво нізвідки з"явились смачні страви. Він був такий голодний, що не роздумуючи звідки це все, почав відразу їсти, а їжа була така смачна...

       Потім, коли голод минув, в нього виникло бажання чогось випити. В раю немає заборон — з"явилось чудове вино. Лежачи у затінку дерева, спокійнесенько попиваючи вино, відчуваючи прохолодний подих райського вітерця, він почав дивуватися:

— Що це трапилось? Що відбувається? Може я сплю? Або тут є привиди, котрі шуткують зі мною?

І привиди з"явились, вони були жахливі — саме такі,якими він і уявляв.

 Чоловік затремтів і подумав:

— Зараз вони мене точно уб’ють.

І вони його убили...

                                                        Чашка кави

Група випускників, успішних і кар'єрних, прийшли в гості до свого старого професора. Звичайно ж, незабаром розмова зайшла про роботу: випускники скаржилися на численні труднощі й життєві проблеми. Запропонувавши своїм гостям каву, професор пішов на кухню і повернувся з кавником і підносом, заставленим найрізноманітнішими чашками - порцеляновими, скляними, пластиковими, кришталевими і простими, і дорогими, і вишуканими.

Коли випускники розібрали чашки, професор сказав:

— Якщо ви помітили, усі дорогі чашки розібрані.  Ніхто не вибрав простих і дешевих. Бажання мати для себе тільки краще і є джерелом ваших проблем. Зрозумійте, що чашка сама по собі не робить каву кращою. Іноді вона просто дорожча, а іноді навіть приховує те, що ми п'ємо. Те, що ви дійсно хотіли, було кавою, а не чашкою. Але ви свідомо вибрали кращі чашки. А потім почали розглядати, кому яка чашка дісталася. А тепер подумайте: життя — це кава, а робота, гроші, суспільство — це чашки. Це всього лише інструменти для збереження Життя. Те, яку чашку ми маємо, не визначає і не змінює якості нашого Життя. Іноді, концентруючись тільки на чашці, ми забуваємо насолодитися смаком кави. Насолоджуйтеся своєю кавою!
У найщасливіших людей немає всього кращого. Але вони витягають усе краще з того, що є. Щастя в тому, щоб хотіти те, що в тебе є. А не в тому, щоб мати те, чого хочеш.

                                          Виконані бажання

Алло, здрастуйте! Можу я поговорити з Богом?

- Здрастуйте! З'єдную!

- Здрастуй, Душа моя! Я уважно слухаю тебе!

- Господи, попереду Різдво! Прошу Тебе, виконай мої бажання!

- Звичайно, дорога, все, що завгодно! Але спочатку, я тебе з'єднаю з відділом виконаних бажань: постарайся зрозуміти, які ти допускала помилки в минулому!

... Металевий голос в трубці: "Почекайте, будь ласка, зараз з'єднаємо з оператором відділу бажань"... Чекаю...

- Вітаю вас! Що б ви хотіли дізнатися?

- Здрастуйте! Мене до вас перенаправив Господь, і сказав, що перш ніж загадувати нові бажання, добре б прослухати колишні.

- Зрозуміло, хвилиночку... А, ось! Всі бажання душі. Ви слухаєте?

- Так, уважно.

- Починаємо з останнього року:

1) Набридла ця робота! (Виконано: робота набридла!)

2) Чоловік не звертає уваги! (Виконано: не звертає!)

3) Ой, мені б трохи грошей! (Виконано: грошей - трохи!)

4) Подруги - дурепи! (Виконано: вони - дурепи!)

5) Мені б хоч якусь квартирку! (Виконано: на 10 поверсі під самим дахом, дах тече. Просила "якусь"!)

6) Мені б хоч якусь маленьку машинку! (Виконано: отримай "Запорожець" кудлатого року)

7) Ой, ну хоч би у відпустку, хоч абикуди (виконано: до свекрухи на дачу, їй якраз робоча сила була потрібна)

8) Ну що таке, ніхто квітів не подарує (виконано: не подарує!)

Продовжувати? Тут приблизно на рік читання!

- Ні, ні, все зрозуміла! Перенесіть мій дзвінок на Творця!

- Господи, я все зрозуміла! Я буду відслідковувати кожну думку, навіть найменшу! Я прошу Тебе завжди посилати мені позитивні думки! Я прошу Тебе допомогти мені зрозуміти, що Ти мені завжди допомагаєш і все виконуєш! А зараз я хочу як слід подумати. Можна передзвонити пізніше?

- Звичайно, дорога! Коли завгодно!

Ніколи не говори, що ти погано живеш. Бог почує твої слова і скаже: «Ти не знаєш, що таке погане життя.» І дасть тобі долю в десятки разів гіршу. Що б не сталося, говори: «Добре живу!» Тоді Бог скаже: «Ти не знаєш, що таке хороше життя!» І дасть тобі долю в десятки разів кращу.

Розбита склянка

- Візьми склянку.

- Взяв.

- Впустив її і подивився, що з нею трапилося.

- Вона розбилася...

- А тепер попроси вибачення і подивись, чи стане вон а знову цілою. Пробач мені - це просто слова.

Не треба вести себе так, щоб потім треба було просити пробачення. Можна попросити пробачення, але при цьому ні краплі не каятися у скоєному. Язиком взагалі можна робити багато зла. І ціла річ завжди буде відрізнятися від розбитої, як би її не склеювали потім. І не треба виправдовувати себе: ну я ж вибачився, тобто виконав свій обов'язок. Ця притча не вчить того, що пробачити не можна, а вчить саме НЕ ОБРАЖАТИ, тобто подивитися збоку на те, що робиш.

Стався дбайливо до почуттів іншої людини!

                                            Ми всі потрібні

Одного разу в маленькому містечку побудували церкву. Усі жителі міста ходили і насолоджувалися красою цієї церкви.

Але на верхівці, в дошках даху, один маленький цвяшок чув усі похвали і розмови про церкву.
Він чув, що люди хвалили усі частини церкви, але нічого не казали про нього. Про всі частини говорили: про арки, про хрест, про дзвіницю, про все говорили... Але ніхто ні словечка не сказав про цвях...

«Якщо я такий незначний, то я тут нікому не потрібен», — подумав цвях і вискочив з дошок, до яких він був прибитий.

В ту ж ніч, коли він дізнався про свою непотрібність і вискочив, падав сильний дощ. На місці, де вже не було цвяха, стала роз’їжджатися черепиця, і через утворену дірку почала проникати вода.

Уся церква була залита водою. Фарба стекла зі стін, Біблія була зіпсута, а всі прекрасні мозаїки позмивалися.
Ось так стається... із-за одного цвяха. Все руйнується.
Хоча багато хто нас не хвалить, хоч ми й невідомі, проте всі ми потрібні.

                                            Поділитися щастям

-Що це в тебе в руці?

- Щастя.

- Чому таке маленьке?

- Воно тільки моє. Таке променисте та красиве.                  

- Так. Чудове!

- Хочеш шматочок?

- Напевно...

- Давай долоньку. Я поділюся.

- Ой! воно таке... тепле...

- Подобається?

- Дуже, дякую!

- Близьким людям ніколи не говорять "дякую".

- Чому?

- Вони завжди все розуміють і без слів. По очах.

- А чужі?

- Чужі говорять "дякую" таким же чужим. Прийде час, і ти це зрозумієш.

- Знаєш, мені набагато краще, коли щастя в руці...

- Так завжди буває.

- А якщо я з кимось поділюся?

- У тебе додасться твого.

- Чому?

- Сам не знаю. Тільки потім воно стане ще теплішим.

- А руки об нього обпекти можна?

- Руки обпікають об заздрість. Об щастя їх обпекти не можна.

- Знаєш, я знаю з ким поділитися цим дивом.

- Я радий цьому.

- Тоді...

- Саме так, побачимося ще. Поділися ним. Адже так багатьом його не вистачає...

                                    Чи є в людини душа?

Два студенти розговорилися, і тут один з них раптом заявив:

- Та немає ніякої душі у людини: її існування ніхто не довів!

- Так ти у нас, значить, бездушний?

- Так, немає її в мене.

- Тоді до тебе слід ставитися як до речі?

- З чого це раптом?

- Шкільне правило: одухотворене - "хто", неодухотворене - "що".

Люди з відкритою душею бачать, до чого ж величезне щастя, що ми всією своєю сутністю можемо зануритися в прекрасне, вбирати найяскравіші фарби, відчувати смак життя, з подивом захоплюватися красою створеного Богом світу, дарувати іншим радість, любити... і дякувати Йому за все!..

                                               Притча про глухого сліпого та німого

Прийшли глухий, сліпий і німий до Бога.

- Скажи, Господи, за що нам таке нещастя?

- Тобі, - сказав Бог глухому, - за те, що ти ніколи нікого не слухав і не хотів слухати, крім себе. Тепер ти нікого не чуєш, і ніщо тобі вже не заважає слухати власні речі і думки.

- Тобі, - звернувся Всевишній до сліпого, - за те, що ти нікого і нічого не хотів помічати, крім себе і своїх потреб. Тепер ти позбавлений від необхідності бачити те, що не бажав бачити.

- А тобі, - продовжив Господь, вказуючи на німого, - дана можливість помовчати, бо переговорити і вислухати тебе було неможливо.

Ви всі отримали , - сказав Бог їм, - що хотіли, чому ж ви не радієте, а сумуєте?

Але нещасні не відповіли. Ніхто з них не припускав, що щастя, про яке вони так мріяли, обернеться горем.

Потрібно пам'ятати, що вуха дані людині, щоб чути і слухати, зір - щоб дивитися і бачити, а мова - щоб спілкуватися, розуміти через мову іншого і бути зрозумілим.

                                                      Вихід із скрути

Одного разу в одного селянина провалився в колодязь осел. Прибіг селянин на крик осла і сплеснув руками: "Як же витягнути його?" Подумав, що неможливо витягнути і вирішив: "Осел все одно вже старий, йому вже недовго залишилося жити, все одно збирався придбати молодого осла. Та й колодязь майже висохлий, все одно збирався його закопати й викопати новий колодязь в іншому місці - значить так і бути - і ослика закопаю, щоб не було чути запаху розкладання ". Він почав закидати землю в колодязь. Осел, зрозумів що загине і почав видавати страшний крик, але потім затих. Після декількох кидків землі селянин вирішив подивитися, що там унизу відбувається. Він був дуже здивований побачивши як веде себе осів. Кожен шматок землі, що падав на його спину, осел струшував і приминав ногами. Дуже скоро ослик показався нагорі і вистрибнув з колодязя!

 Проблеми в нашому житті - це навчальні ситуації, які допомагають нам стати сильніше. 

 А Ви як сприймаєте свої проблеми?

                                                 Притча про оптимізм

Жили-були маленькі жабенята, які організували змагання з бігу. Їх мета була забратися на вершину вежі. Зібралося багато глядачів, які хотіли подивитися на ці змагання і посміятися над їхніми учасниками. Змагання розпочалися ... Правда те, що ніхто з глядачів не вірив, що жабенята зможуть забратися на вершину вежі.

Чутні були такі репліки: «Це занадто складно. Вони ніколи не заберуться на вершину. Немає шансів! Вежа занадто висока ». Маленькі жабенята почали падати. Один за іншим ... За винятком тих, у яких відкрилося друге дихання, вони стрибали усе вище і вище. Натовп все одно кричала «Занадто важко! Жоден не зможе це зробити! »Ще більше жабенят утомилися й упали. Тільки ОДИН піднімався все вище і вище. Той єдиний не піддався! Він один, який, приклавши всі зусилля, забрався на вершину! ТОДІ всі жабенята захотіли дізнатися, як йому це вдалося? Один учасник запитав, як же цьому жабеняті, який дістався до вершини, вдалося знайти у собі сили? виявляється - Переможець був глухою!

Ніколи не слухайте людей, які намагаються передати свій песимізм і негативний настрій, вони забирають у вас ваші найзаповітніші мрії та бажання!

А Ви вірите в себе і в свої сили?