Школа педагогічної майстерності для практичних психологів і соціальних педагогів ЗНЗ

26 вересня  2017 р.у приміщенні ЗОШ I-IIIст. № 16, ім.. В. Левицького відбулося засідання школи педагогічної майстерності для практичних психологів та соціальних педагогів ЗНЗ на тему «Супервізорський супровід професійної діяльності працівників психологічної служби» організоване та проведене Кавецьким В. Є., доцентом , в.о. завідувача кафедри  педагогіки і психології та інклюзивної освіти, кандидатом педагогічних наук та методистом НМЦПССР Демидась С. Р. ТОКІППО. Обговорено наступні питання: супервізорські стилі, фокуси, форми, моделі, види супервізії. А також розглянені і проаналізовані ситуації, що виникають у взаємодії працівників психологічної служби з клієнтами. За підсумками засідання прийняті відповідні рекомендації та пропозиції.

Рекомендації

проведення засідання школи педагогічної майстерності для практичних психологів та соціальних педагогів на тему «Супервізорський супровід професійної діяльності працівників психологічної служби».

Супервізія – основний засіб, за допомогою якого визначений установою супервізор полегшує роботу персоналу, індивідуально й колективно, та забезпечує стандарти роботи. Її  мета – допомогти  супервізованому(им) якнайефективніше виконувати завдання, зазначені в посадових обов’язках.

1. Основні стилі супервізора

Виділяють три базові компоненти стилю: спосіб спілкування, орієнтацію на завдання чи на процес,  стиль навчання/викладання.

Спосіб спілкування. Існують три найголовніші стилі спілкування: візуальний, аудіальний та кінетичний. Надання переваги у способі спілкування можливо закладене ще в дитинстві, і якщо ці способи у супервізора і супервізованого відрізняються, це може спричинити проблеми. Досвідчений практичний психолог – супервізор має допомогти молодому практичному психологу-початківцю навчитися під час роботи з різними клієнтами швидко та інтуїтивно налаштовуватися на належний стиль спілкування.

Орієнтація на завдання чи на процес. Інший компонент стилю пов’язаний з тим, на що більше звертають увагу супервізор і супервізований – на завдання чи на процес. Досить часто у супервізії виникають труднощі, а інколи навіть зіткнення між орієнтованим на завдання супервізором, стурбованим результатами, та орієнтованим на процес супервізованим, котрого хвилюють засоби. Важливо, щоб і супервізор, і супервізований визнавали сильні сторони один одного, при цьому супервізор зобов’язаний належним чином враховувати спрямування супервізованого на процес.

Під час проведення супервізії особливої ваги набуває здатність супервізора об’єднувати процес і завдання. Ці обидва аспекти надзвичайно важливі, і надмірна увага до одного чинника може не тільки зменшити ефективність супервізії, але й дати супервізованому некорисну рольову модель. 

Стиль навчання/викладання. Оскільки однією з основних функцій супервізії є навчання/тренінг, важливо, аби супервізор та супервізований визначали й розуміли власні навчальні стилі, а також те, як ці стилі впливають на супервізію. 

Автори Вісконсінського тренінгового проекту М. Фрідлендер і Л. Вард  запропонували три основні ефективні стилі роботи супервізора:

1. Стиль, орієнтований на вирішення проблеми (завдання), який є цілеспрямованим, конкретним, дидактичниим, ретельним, ясним, практичним, структурованим. За допомогою даного стилю здійснюється детальний розгляд проблеми та її оцінка, пропонуються способи її вирішення.

2. Міжособистісно-сензитивний стиль, що фокусується на відносинах між супервізором і супервізованим, коли супервізор опікується початківцем, розуміє його, завжди залучений у процес супервізії, креативний, має ресурси, добре розвинену інтуїцію, рефлексію, іноді виступає в ролі терапевта.

3. Прихильний стиль, що характеризується підтримкою і відкритістю, дружніми відносинами між супервізором і супервізованим. Супервізор приємний у спілкуванні, дружелюбний, гнучкий, відкритий, позитивний, вселяє довіру, проявляє підтримку.

Фокуси супервізії

Найважливіше завдання супервізії – це вибір фокуса, тобто визначення тематики взаємодії супервізора і початківця. Звернемо увагу, що фокусування – це взаємодія супервізора і супервізованого, спрямована на формування запиту супервізії відповідно до її цілей та завдань. Результатом фокусування є визначення фокусу супервізії.

Фокус супервізії визначається відповідно до тієї моделі, що обрав супервізор. Так при роботі в моделі розвитку вмінь фокус супервізії може визначатися набором реалістичних цілей для фахівця-початківця, які ставляться перед супервізорською сесією. Це дозволяє знизити відчуття перевантаженості інформацією шляхом зведення супервізії лише до розгляду та обговорення тих моментів у роботі молодого фахівця, котрі відповідають обраним цілям. У результаті підвищується імовірність того, що супервізований буде задоволений супервізійною сесією, оскільки поставлених цілей цілком можна досягти.

Таким чином, можна виділити такі найважливіші моменти фокусування:

1. Стан фахівця-початківця. Перші враження від роботи супервізованого з клієнтом є найголовнішими, оскільки визначають подальший зміст професійного розвитку початківця, а тому вони потребують особливої уваги з боку супервізора.

2. Контракт. Для тимчасового оформлення контракту між початківцем та супервізором важливим є те, чи має початківець проблеми під час роботи з клієнтом. Якщо проведена робота була вдалою і початківець радий своєму успіху, супервізор може просто порадіти за нього.

3. Робота із запитом. Супервізор може допомогти сформулювати супервізорський запит,  використовуючи свої візуальні враження від спостереження за роботою молодого фахівця з клієнтом, а також записи, організувати деякий простір для дослідження.

4. Інтервенції супервізора. Крім відкритих запитань, які допомагають початківцю зорієнтуватися в сфері свого інтересу, супервізор може і на стадії фокусування, і на робочій стадії використовувати такі інтервенції: прояснення, схвалення, обговорення контексту, підтримка початківця, конфронтація.

3. Форми супервізії

Виділяють індивідуальну і групову супервізії. Обидві можуть проходити в очному (жива супервізія) або заочному форматах (за допомогою запису, аудіо- і відеозапису, повідомлення фахівця-початківця).

Супервізія може здійснюватися в присутності супервізора або ж у форматі колегіальної групової супервізії.

3.1. Індивідуальна супервізія

Багато супервізорів бажають працювати зі своїм супервізованими індивідуально. Це припускає постійний розклад зустрічей, забезпечення зворотного зв’язку супервізованому, використання аудіо- або відеозаписів консультативної сесії. Супервізор може попросити супервізованого описати причину вибору саме цієї частини роботи з клієнтом для супервізії. В очній супервізії метод спостереження фахівця-початківця поєднується з комунікацією, що дозволяє супервізору взаємодіяти і впливати на роботу супервізованого з клієнтом, поки триває супервізія.

3.2. Групова супервізія

Група створює природний формат для досягнення професійної соціалізації і сприяє навчанню через безпосередній досвід. У цьому форматі від супервізора потрібні знання групових процесів і навички роботи з групою. У фокусі групової супервізії виявляються дидактичні презентації, осмислення випадків, індивідуальний розвиток, організаційні питання, відносини між супервізором та супервізованим. Супервізія в групі забезпечує можливість відчути взаємопідтримку, узагальнити досвід, вирішити комплексні завдання, програти нову поведінку, взяти участь у тренінгу навичок, збільшити компетенцію в міжособистісних відносинах. Супервізорська група дозволяє її членам проявляти різні рівні своїх пізнавальних процесів. Ці прояви дуже важливі для фахівців-початківців, які навчаються через спостереження так само добре, як і через дискусію. В остаточному підсумку відчуття успіху або фрустрації дає супервізованим можливість побудувати більш реалістичну модель своєї роботи, у якій вони адекватно критикують себе або довіряють собі. Формат групової супервізії зменшує залежність від супервізора і дозволяє супервізору розглядати супервізованого з іншого боку. Розвиток супервізованого поліпшується також за рахунок вербалізації його колегами багатьох процесів. Члени групи менш схильні персоналізувати свої труднощі, і в цьому контексті групова супервізія є підтримуючим процесом. Члени групи навчаються один від одного більш ефективно, ніж від експерта, у групі легше побачити перспективу навчання. Члени групи можуть демонструвати ясне бачення випадку, про який розповідає їх колега.

3.3. Колегіальна супервізія

Колегіальна супервізія є різновидом групової супервізії. Така група колег не є ієрархічною, її учасники не мають ні мети, ні відповідної кваліфікації для оцінки чиїхось навичок консультування. Колегіальна супервізія використовується у тих випадках, коли у супервізованого немає можливості одержувати кваліфіковану індивідуальну супервізію, але є можливість одержувати її в групі приблизно рівних за досвідом і можливостями колег. Основне положення колегіальної супервізії полягає в тому, що індивід, який тренує свої навички, може допомогти іншим тренувати ці ж навички ефективніше (J. Benshoff). Колегіальна супервізія корисна тим, що зменшує залежність від експертної ролі супервізора; зростає відповідальність початківця за оцінку власних професійних навичок і навичок колег, а також структурування власного професійного досвіду; зростає довіра до себе, здатність управляти собою і незалежність; розвиваються консультаційні і супервізорські навички; існує можливість обирати колег; існує можливість обирати час; використовується колегіальна модель.

Супервізорські моделі

Модель супервізії – це системний образ дій (метод), за допомогою якого проводиться супервізія. Знання про існуючі моделі й уміння в них працювати є основою навчання супервізора.

Класифікація супервізорських моделей залежить, звичайно, від переваг її авторів. Так Г. Леддік пропонує таку класифікацію:

1) розвиваюча модель; 2) клінічна модель; 3) специфічно орієнтована модель.

Вісконсінський тренінговий проект з клінічної супервізії (Friedlander & Ward, 1984) розглядає: 1) психодинамічну модель; 2) модель розвитку вмінь;

3) модель сімейної терапії; 4) модель розвитку.

2. Специфічно орієнтовані моделі

До специфічно орієнтованих моделей відносять психодинамічну модель, поведінкову модель, модель, спрямовану на рішення, Роджеріанську модель тощо. Фахівці, що працюють у цій моделі, вважають, що кращим видом супервізії буде той, котрий орієнтований на аналіз практики саме такого виду консультування, який вони використовують.

Учасниками школи педагогічної майстерності були запропоновано такі рекомендації:

1) оскільки групове навчання збільшує здатність до слухання і вербального залучення, ризикуйте і висловлюйте свої почуття та думки;

2) знижуйте свою особистісну фрустрацію шляхом обговорення окремих моментів з членами групи, що їх хвилюють;

3) спостерігайте за подібністю того, як Ви сприймаєте відносини з членами групи і клієнтами. Порівнюйте, обговорюйте подібність і відмінність;

4) рухайтеся вперед від динаміки росту клієнта до особистісно професійної динаміки, коли представляєте свій випадок.

Психолого-педагогічний полілог для практичних психологів та головів методичних об'єднань класних керівників ЗНЗ

20 вересня 2017 р. відбувся психолого- педагогічний полілог на тему " Формування ціннісних орієнтацій та проявів патріотичних почуттів дітей та учнівської молоді". З метою організації патріотичного виховання учнівської молоді та дітей в ЗНЗ практичними психологами та головами методичних об'єднань класних керівників були вироблені наступні рекомендації:

Рекомендації

проведення психолого-педагогічного полілогу на тему «Формування ціннісних орієнтацій та проявів патріотичних почуттів дітей та учнівської молоді»

Одним із пріоритетних завдань освіти є патріотичне виховання молодого покоління.

Метою патріотичного виховання є становлення громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, знати свої права і обов’язки, цивілізовано відстоювати їх, сприяти єднанню українського народу, громадянському миру і злагоді в суспільстві.

Шляхом реалізації таких виховних завдань, можна досягти мети патріотичного виховання:

1.     утвердження в почуттях особистості патріотичних цінностей, поваги до культурного та історичного минулого України;

2.     виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;

3.     визнання й забезпечення в реальному житті прав дитини як найвищої цінності держави і суспільства;

4.     усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;

5.     формування етнічної та національної самосвідомості, любові до рідної землі, держави, родини, народу; визнання духовної єдності населення усіх регіонів України, спільності культурної спадщини та майбутнього;

6.     формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;

7.     формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду нації.

Зміст патріотичного виховання передбачає глибоке розуміння природи учнів, їх індивідуальних рис і можливостей, повагу до особистості дитини, турботу про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.

Патріотичне виховання молоді здійснюється за такими напрямами:

державний — базується на забезпеченні державою системи героїко-патріотичного та патріотичного виховання;

соціальний — ґрунтується на вивченні норм моралі, їх дотриманні, орієнтований на усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей та інтересів, виховання шанобливого ставлення до культури, історії, мови, звичаїв і традицій українського народу;

військовий — передбачає вивчення військової історії України, переможних битв Радянської Армії, основних зразків техніки і озброєння Збройних Сил України, набуття початкових навичок користування ними, підвищення фізичної загартованості в інтересах підготовки до захисту Вітчизни;

психолого-педагогічний — ґрунтується на вивченні психологічних особливостей молоді, урахуванні їх у процесі підготовки юнаків до військової служби, проведенні методичної роботи з узагальнення та поширення передового досвіду героїко-патріотичного виховання, вдосконаленні форм і напрямів цієї діяльності;

правовий — передбачає формування глибоких правових знань, прищеплення високої правової культури.

Процес патріотичного виховання здійснюється за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямів діяльності школярів.

Основними формами патріотичного виховання школярів є:

інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, інтелектуальні аукціони, ринги, вікторини, вечори, подорожі до джерел рідної культури, історії держави і права, створення альманахів);

діяльнісно-практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, огляди-конкурси, олімпіади);

інтегративні (шкільні клуби, фестивалі, гуртки);

діалогічні  (бесіда, міжрольове спілкування);

індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота тощо);

наочні (шкільні музеї, кімнати, зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо).

У процесі організації патріотичного виховання рекомендується дотримуватись таких принципів:

·         національної спрямованості – передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливе ставлення до його культури;

·         гуманізації виховного процесу – вихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості й можливості, не форсує її розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби дитини, виробляє індивідуальну програму її розвитку, стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, патріотичних цінностей;

·         самоактивності і саморегуляції – сприяє розвитку у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; поступово виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;

·         культуровідповідності – передбачає єдність патріотичного виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь;

·         полікультурності – інтегрованість української культури  у європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування у дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до культури, мистецтва, вірування інших народів; здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру як невід’ємну складову культури загальнолюдської; 

·         соціальної відповідності – обумовлює необхідність узгодженості змісту і методів патріотичного виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес.

· 

З метою організації патріотичного виховання учнівської молоді в умовах загальноосвітніх навчальних закладів рекомендуємо:

1. Проводити лекції, бесіди ("Я – громадянин-патріот незалежної держави України", "Пам’яті вдячні нащадки", "Моя рідна Україна", "Знати і поважати Герб своєї Вітчизни, її прапор і гімн", "Державна символіка Батьківщини", "Твої права і обов’язки", "Патріотизм – нагальна потреба України", "Моя земля – земля моїх предків", "Символи України", "Народні символи", тощо);

2. Семінари, «круглі столи», конференції ("У пам’яті світ врятований", "Утверджувати ідеали культури миру – служити миру", "Люблю я свій народ – ціную його звичаї");

3. Уроки пам’яті ("Їх славні імена в літописі Великої Вітчизняної", "Зростаємо громадянами-патріотами землі, що Україною зветься", "Наша вулиця носить ім’я героя війни", "Бойові нагороди воїнів, полководців, які визволяли Україну від нацистів");

3. Організовувати екскурсії до музеїв військових частин, установ, підприємств, вищих навчальних закладів, зустрічі з ветеранами війни, праці та військової служби, походи по місцях бойової слави, пошукову роботу, участь у роботі клубів та гуртків патріотичного спрямування; акції з метою упорядкування меморіальних комплексів, пам’ятників, братських могил, інших поховань захисників Вітчизни; години спілкування ("Я – громадянин і патріот держави", "Я  –українець!", "Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!");

4. Залучати дитячі і молодіжні громадські організації до соціального становлення дітей і молоді, розвитку духовності та зміцнення моральних засад, виховання любові та поваги до історії свого народу;

5. Налагодити співпрацю з органами виконавчої влади, громадськими організаціями, закладами культури і освіти щодо патріотичного виховання учнівської молоді, пропаганди кращих здобутків українського суспільства, виховання почуття гордості громадян за свою Батьківщину;

6. Сприяти створенню військово-патріотичних об'єднань, клубів та гуртків за інтересами, молодіжних та дитячих центрів творчості, фізкультурно-спортивних та туристських клубів і підтримки їх роботи.

У підлітковому віці виховується духовно осмислений, рефлексивний патріотизм, який поєднує любов до свого народу, нації, Батьківщини з почуттям поваги до інших народів, своїх і чужих прав та свобод.

У старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісного ставлення до Батьківщини є відповідальність і дієвість. Старшокласники не лише ідентифікують себе з українським народом, але прагнуть жити в Україні, пов’язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху її становлення як суверенної і незалежної, демократичної, правової і соціальної держави; поважати Конституцію України і виконувати норми законів; бережно ставитися до етнічної культури народу України; володіти рідною та державною мовою; визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість.

Результатом патріотичного виховання має бути сформованість почуття патріотизму, яке означає прояв особистістю любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння українською мовою.