Психологія воєн.

Відома львівська психологиня та психотерапевтка кандидатка психологічних наук, доцент кафедри психології Львівського національного університету імені Івана Франка Лариса Дідковська розповіла про психології воєн. 1. Війна— це не конкурс на кращий героїзм. Героями є всі, хто тут. Всі, хто з 24.02.22 став частиною війни. Героїзмом є життя тут, на своїй землі. Кожен з нас уже частина героїчної історії. 2. В умовах війни країна ділиться на фронт і тил. Фронт — це менша частина суспільства, тил — більша. Фронт — це бойові дії, це граничне загострення свідомості. В тилу НЕ ПОТРІБНО вести себе так само, як на фронті! Тил — це передовсім рутина, самоорганізація, планомірність і холоднокровне формування резерву за принципом «кожен на своєму місці». Без тилу фронту не буває. 3. Війна— це не гра в хорошість. Допомога фронту — це БУДЕННО. Коли людина штампує в соцмережах дописи кожні пів години — значить, у неї купа вільного часу. Не обов’язково постійно афішувати свою гіперактивність і самостверджуватися на ній. 4. Війна провокує рефлекс «терміново щось робити». Тому: не щось — а конкретно! Наприклад, перш ніж я везу кудись воду чи продукти — я конкретно з’ясовую, де це потрібно вже й зараз. Цільово з’ясовуйте потребу! Для цього є волонтерські штаби. 5. Перестаньте дорікати тим чоловікам, хто не на фронті! Військові психологи стверджують, що гендерні претензії й бичування множать синдром провини, а це підриває моральний дух. Зараз не середньовіччя. Потреби фронту — не стільки статеві, скільки кваліфікаційні! Потребу фронту визначає Держава через закон. І там не випадково прописані ХВИЛІ, тобто почерговість! Нема сенсу задіювати всіх одразу й одночасно. 6. Ключове поняття — РЕЗЕРВ. Зараз на фронті задіяна перша й найбільш фахова хвиля. Стійкість країни полягає в наявності РЕЗЕРВУ! Цей резерв зараз волонтерить, розвантажує фури, займається логістикою чи просто працює, чекаючи на свій час. ТАК МАЄ БУТИ! Чим більше незадіяних людей зараз — тим сильніший резерв! 7. Війна — це колективний феномен. Від природного страху (його не треба соромитися) рятує відчуття колективного, відчуття «ми всі як один». Тому в війні найважче творчим людям, нон-конформістам, харизматам, мислителям, індивідуалістам, «людям не від світу сього», людям культури, теоретикам-інтелектуалам. Вони не вписуються в грубий час, оскільки мають опір до масового мислення. Вони — емпати, які чужий біль переживають як свій. Це їхній дар і кара. Це вища форма інтелекту й етики. АЛЕ саме ці люди в майбутньому творитимуть для всієї нації героїчний переможний культурний епос, який буде вічним! Це наш культурний легіон, який напрацює безцінний гуманітарний спадок нової реальності. 8. Війна — це любов. Дивно й парадоксально, але війна — це любов. До життя, до людяності, до рідних людей, до кота, додаху над головою, до країни, до воїна, до незнайомця з синьо-жовтою стрічкою, до мови, до-до-до… Ненависть до ворога — пропорційна любові до рідного. Це теж зброя. Несамовита Любов до рідного нехай тримає нашу високу планку, бо якраз нею ми відрізняємся від ворога.